Тому вночі жінка залишалася напоготові. Під час повітряної тривоги чи вибухів вона мала першою прокинутися, обережно розбудити доньку і переконатися, що з нею все гаразд. Спати Анастасія дозволяла собі переважно вдень, коли донька йшла на роботу. У дні чергувань відпочинку майже не було.

Така ситуація тривала роками.

Незважаючи на фізичне та моральне виснаження, жінка продовжувала працювати медичною сестрою за подобовим графіком, доглядала за лежачою літньою мамою й залишалася поруч із родиною попри безпекову ситуацію в Запоріжжі.

Поступово постійна готовність до небезпеки стала способом життя. Анастасія описувала свій стан як «життя на автопілоті», коли вистачає сил виконувати необхідне, але майже не залишається ресурсу на себе.

У родині Анастасії троє людей, які потребують її уваги. Донька працює в закладі вищої освіти та має епілепсію. Її стан має особливість: раптове пробудження, зокрема через гучний звук, може спровокувати напад. Якщо ж розбудити її обережно, цього вдається уникнути.

Для матері це означало постійне нічне чергування.

Хронічний недосип почав впливати не лише на її самопочуття, а й на повсякденне життя: з’явилися постійна втома, проблеми зі сном, зниження концентрації та працездатності.

Напевне, тому Анастасія вирішила скористатися можливістю, коли психологи ZDOROVI запропонували працівникам її лікарні індивідуальні та групові психологічні консультації в межах проєкту за підтримки Уряду Німеччини на ЄС. Для неї це був шанс нарешті подбати і про своє ментальне здоров’я. На першій зустрічі з психологинею, оцінюючи власний психоемоційний стан за шкалою, де 0 означає найбільше навантаження, а 10 — найменше стресове навантаження, Анастасія поставила собі 3 бали.

Проблема полягала не просто в тому, що жінка мало спала. Вона фактично не дозволяла собі спати.

Під час шести сесій психологічної підтримки роботу зосередили на двох напрямах.

Перший — зменшити потребу Анастасії постійно контролювати сон доньки.

Разом шукали рішення, які могли б знизити ризик раптового пробудження: використання берушів і шумоізоляція спальні. Це не усунуло зовнішніх загроз, але дало родині додатковий рівень захисту від різких звуків і, головне, зменшило потребу матері постійно бути насторожі.

Другий напрям — повернути жінці можливість відпочивати.

Анастасія опанувала техніки засинання та релаксації, а також навички гігієни сну, адаптовані до її реального графіка. Оскільки повноцінний нічний сон для неї залишався складним, важливо було навчитися використовувати для відновлення той час, який вона фактично мала вдень.

Окремо працювали з переконанням, яке багато років визначало її поведінку: «Мені не можна спати».

Для Анастасії відпочинок був майже тотожний небезпеці: якщо вона спить, то не зможе захистити доньку. Під час консультацій це уявлення поступово змінювалося. Відпочинок почав сприйматися не як відмова від відповідальності, а як необхідна умова, щоб і надалі мати сили піклуватися про близьких.

Після шести сесій Анастасія зазначила, що їй стало легше засинати, а якість сну покращилася.

«Я вперше за довгий час відчула, що маю право відпочити, і що від цього моїй доньці не стане гірше».

Завдяки шумоізоляції та берушам жінка також почала відчувати більше спокою за доньку й менше тривожитися. Покращилися її самопочуття та працездатність — стало легше виконувати професійні обов’язки й одночасно доглядати за мамою.

Суб’єктивна оцінка психоемоційного стану Анастасії також змінилася: з 3 балів на першій зустрічі до 6 на останній консультації за шкалою, де вищий бал означає менше стресове навантаження.

Це не історія про те, що шість консультацій можуть прибрати всі труднощі з життя людини, яка живе в Запоріжжі під час війни, працює медсестрою та доглядає за двома близькими. Однак це історія про інше: іноді підтримка починається з дуже конкретної речі — допомогти людині зрозуміти, що вона теж має право на сон, відпочинок і турботу про себе. І що піклуватися про інших можна не лише тоді, коли забуваєш про власні потреби.

Для людей, які щодня працюють із пацієнтами, сім’ями та громадами в умовах війни, психологічна підтримка є частиною турботи про їхню професійну стійкість і здатність продовжувати працювати, адже за кожним медичним чи соціальним працівником також є власна історія, родина, тривоги та потреби.

Іноді допомогти їм продовжувати допомагати іншим — означає спочатку дати простір для турботи про себе.

З міркувань конфіденційності ім’я героїні було змінено.

Проєкт «Допомога дітям і опікунам у Сумській та Запорізькій областях» здійснюється в межах мультидонорського проєкту «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним Директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ.