Дослідження, проведене організацією Physicians for Human Rights спільно з її партнерами, показало, що від початку повномасштабного вторгнення росія 2 591 раз атакувала об'єкти охорони здоров'я України. У тому числі задокументовано:

- 1 389 нападів, які пошкодили або знищили лікарні та клініки;

- 235 нападів на карети швидкої допомоги;

- 359 загиблих і 379 поранених медичних працівників;

- 127 нападів, які вплинули на медичне обслуговування дітей;

- 94 напади, які вплинули на медичне обслуговування матерів.

‍

Згідно з даними дослідження, загроза для медичних закладів від ударних дронів зросла на понад 1000% з 2023 року: з 25 таких атак у 2023 році до 87 у 2024 році і до понад 300 у 2025 році.

Сьогодні, у день четвертих роковин повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, керівники медичних закладів, які продовжують успішно функціонувати, незважаючи на численні кризові ситуації, погодилися поділитися своїми знаннями та досвідом щодо того, як долати надзвичайні виклики, що стали новою реальністю життя в Україні.

‍

Безперебійне своєчасне надання медичної допомоги під час інфраструктурного колапсу

Лікарні Києва, особливо розташовані на лівому березі Дніпра, значно постраждали від російських ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури протягом зими 2025-2026 рр. Ця частина міста зазнала не тільки короткочасних блекаутів, а й тривалих відключень електроенергії, що іноді тривали по кілька днів.

Як закладу охорони здоров’я, який обслуговує тисячі пацієнтів, упоратися з такими викликами? Яким чином керівники лікарень можуть підготувати заклад до надзвичайних ситуацій та забезпечити безперебійне і своєчасне надання медичної допомоги?

Ми запитали Елеонору Коляду, директорку КПН «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Дніпровського району м. Києва, як закладу первинної медичної допомоги підготуватися до можливих перебоїв з тепло-, водо-, енергопостачанням або навіть довготривалих відключень?

‍Медична допомога в окупації

Херсон був окупований російськими військами протягом 8 місяців. Але протягом цього періоду міські лікарні продовжували надавати медичну допомогу пацієнтам, незважаючи на жорстку нестачу ліків, витратних матеріалів та медичного персоналу. Керівникам херсонських лікарень доводилося бути надзвичайно вигадливими, щоб знайти способи поповнити запаси. Медичні працівники ризикували життям щохвилини, адже небезпеку приносили не тільки обстріли, а й російські військові, які могли відкрити вогонь просто для забави, та fpv-дрони.

Ми запитали Станіслава Бумбу, заступника директора з медичної частини в КНП «Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня», як забезпечити заклад витратними матеріалами та ліками в умовах окупації, коли шляхи постачання відрізані?

‍

«У період повномасштабного вторгнення наш заклад перебував в окупації протягом восьми місяців. Це був надзвичайно складний і болісний етап для лікарні та всієї команди. Місто фактично залишилося без належного функціонування органів влади, без координації та системної підтримки. Логістичні шляхи були повністю відрізані, що спричинило гостру нестачу медикаментів, витратних матеріалів, продуктів харчування, пального та медичного кисню. Робота лікарні відбувалася в умовах постійної небезпеки, невизначеності та серйозного психологічного навантаження на персонал.

У цих обставинах ми перейшли на модель жорсткого антикризового управління. Насамперед провели повну інвентаризацію всіх ресурсів із чітким визначенням критично необхідних препаратів і матеріалів. Було переглянуто клінічні маршрути пацієнтів, мінімізовано планові госпіталізації та зосереджено ресурси виключно на ургентній допомозі. Внутрішній перерозподіл запасів між відділеннями дозволив уникнути колапсу в найбільш чутливих напрямках, зокрема в підрозділах інтенсивної терапії. Кожен балон кисню, кожен літр дизельного пального та кожна упаковка життєво необхідного препарату мали стратегічне значення.

Паралельно ми вибудовували альтернативні канали забезпечення. Було налагоджено прямі контакти з волонтерськими мережами та міжнародними партнерами, максимально спрощено процедури приймання гуманітарної допомоги, запроваджено щоденний моніторинг залишків із прогнозуванням споживання. В умовах нестабільного електропостачання задіювалися генератори, формувалися резерви пального та води, оптимізувалося використання кисневих концентраторів. Ключовим принципом стала автономність: медичний заклад має бути готовим працювати ізольовано щонайменше кілька місяців.

Окремим викликом стала відсутність підготовленого укриття та належного оснащення для безпечного перебування пацієнтів і персоналу під час обстрілів. Приміщення доводилося адаптовувати вже в процесі роботи, власними силами облаштовувати мінімально необхідні умови для розміщення дітей та їхніх батьків. Це вимагало додаткових ресурсів і рішень у ситуації, коли кожен ресурс був обмеженим.

Серед уроків, які ми винесли, – необхідність створення стратегічних резервів ще в мирний час, наявність чітко прописаних протоколів роботи в умовах повної ізоляції та багаторівневої системи постачання. Війна показала, що стійкість лікарні визначається не лише матеріально-технічною базою, а передусім управлінською готовністю до швидких рішень, злагодженістю команди та її професійністю. Попри всі труднощі, ми вистояли й забезпечили безперервність медичної допомоги дітям. Цей досвід став важким випробуванням, але водночас підтвердженням того, що навіть у найскладніших умовах система охорони здоров’я може зберігати функціональність, якщо її основою є відповідальність, дисципліна та спільна мета – збереження життя».

‍

Досвід стійкості: Управління медичним закладом в умовах війни

Заклади охорони здоров’я у прифронтових регіонах мають складний та унікальний досвід роботи під постійними обстрілами, в умовах нестачі медперсоналу та зростаючого потоку пацієнтів. Де в таких умовах лікарні взяти необхідні людські ресурси та матеріально-технічну базу при різкому зростанні надходження пацієнтів, особливо з травмою?

Олексій Власов, генеральний директор КП «Регіональний медичний центр родинного здоров'я» у м. Дніпро, поділився своїм досвідом управління медичним закладом, який перетворився зі звичайної лікарні на прифронтову.

‍

«Перетворення цивільної лікарні на прифронтовий хаб – це повне переформатування філософії управління. Коли потік пацієнтів із політравмою зростає в рази, головним ресурсом стає не лише обладнання, а також адаптивність персоналу. Ми запровадили систему «гнучких команд»: лікарі вузьких спеціалізацій пройшли експрес-навчання з тактичної медицини та сортування. В умовах енергетичного колапсу ключем до виживання стала повна автономність. Ми не просто встановили генератори, а переглянули енергетичну карту закладу, пріоритезуючи критичні точки – операційні та реанімації, – що дозволило підтримувати «життєвий цикл» лікарні навіть під час повних блекаутів.

Для міжнародної спільноти мій головний меседж: не чекайте кризи, щоб почати децентралізацію ресурсів. Помилкою багатьох є надмірна віра в стабільність інфраструктури. Ми навчилися дублювати кожен вузол життєзабезпечення – від паралельних систем водопостачання до резервних каналів зв'язку. Управління в кризі – це перехід від ієрархії до оперативного делегування. Кожен завідувач відділення має стати автономним лідером, здатним приймати рішення в умовах відсутності зв’язку з центром. Український досвід доводить: виживає не найбільша лікарня, а найбільш підготовлена до найгіршого сценарію».

‍