Його результати показали важливу закономірність: найбільші зміни відбуваються не тоді, коли з’являються нові пандуси чи відремонтовані приміщення, а тоді, коли змінюється ставлення людей до тих, хто потребує допомоги.
Протягом семи місяців ZDOROVI за підтримки Польської Гуманітарної Акції (PAH) працювала із закладами охорони здоров’я та соціального захисту в громадах, які щодня надають допомогу ветеранам, людям з інвалідністю, внутрішньо переміщеним особам, літнім людям та іншим мешканцям, які потребують підтримки. Спочатку до проєкту планували залучити 12 установ, однак у процесі роботи їхня кількість зросла до 15.
Загалом фахівці проєкту провели 120 годин експертних консультацій, під час яких керівники закладів та їхні команди отримували практичні рекомендації щодо впровадження інклюзивних підходів. Для багатьох установ це стало першим комплексним поглядом на доступність не як на окремий проєкт, а як на частину стратегічного розвитку закладу.
Важливо, що зміни не обмежилися лише інфраструктурою. У межах проєкту було проведено серію тренінгів із безбар’єрності, інклюзивної комунікації та конфліктології. У навчаннях взяли участь 355 працівників медичних і соціальних установ. Результати тестування показали, що 9 із 10 учасників покращили свої знання, а середній рівень знань зріс майже на 46%.
Втім, найцікавіші результати виявилися не в статистиці навчань.
На початку проєкту всі заклади пройшли аудит доступності. Експерти оцінювали не лише архітектурні рішення, а й комунікацію, внутрішні процеси та готовність установ працювати з різними категоріями людей. Уже за кілька місяців працівники самі відзначили, що рівень доступності та інклюзивності їхніх закладів зріс у середньому на 20,7%. Відвідувачі також помітили зміни та оцінили покращення у 10,5%.
Фізичні показники доступності зросли на 3,6%. На перший погляд ця цифра може здатися незначною. Але саме вона демонструє одну з головних проблем прифронтових громад. Багато закладів працюють у старих або тимчасових приміщеннях, не мають коштів на капітальні ремонти та змушені насамперед забезпечувати безперервну роботу в умовах війни. Тому швидко усунути архітектурні бар’єри часто неможливо.
Попри це, зміни вже відбуваються. Працівники навчилися краще розуміти потреби людей з інвалідністю, літніх людей, ветеранів і внутрішньо переміщених осіб, а також по-іншому будувати комунікацію з відвідувачами. Фактично проєкт довів, що безбар’єрність починається не з ремонту будівлі, а зі зміни підходів усередині установи.
Ще один важливий висновок стосується психічного здоров’я працівників.
У межах проєкту було проведено 76 групових та 170 індивідуальних психологічних сесій, у яких взяли участь 382 фахівці. Понад 89% учасників відзначили покращення знань і навичок щодо профілактики та подолання вигорання.