Під час навчання окремо говорили про питання, які можуть здаватися звичайними проявами цікавості, але в медичному кабінеті є недоречними. Якщо певна інформація не потрібна для надання медичної допомоги, не варто безпосередньо розпитувати ветерана про пережиті бойові події, втрати, обставини поранення чи його емоційні реакції на них.
Так само варто уникати запитань про те, як людина оцінює війну, коли вона завершиться або що саме відбувалося з нею на фронті. Такі питання можуть повертати пацієнта до травматичного досвіду без необхідності та посилювати психологічне напруження.
Важливо також не намагатися продемонструвати «повне розуміння» чужого досвіду. Якщо медик не переживав подібних подій, фрази на кшталт «Я знаю, через що ви пройшли» можуть звучати некоректно. Натомість доречніше визнати складність пережитого: «Мені складно уявити, через що вам довелося пройти».
Такий підхід не применшує досвід людини, а навпаки — залишає за нею право самостійно визначати, чим і коли вона готова ділитися.
Ще один важливий аспект — спосіб висловлення співчуття. Надмірно емоційні фрази на кшталт «Мені так вас шкода» можуть створювати для пацієнта відчуття жалю або безпорадності. У професійній комунікації ефективніше демонструвати повагу до досвіду людини, її витримки та здатності приймати рішення щодо власного здоров’я.
Це особливо важливо у випадках, коли ветеран може відчувати втрату контролю над власним життям або залежність від інших через стан здоров’я чи наслідки поранення.
Разом із тим медична консультація не завжди проходить спокійно. Пацієнт може бути втомленим, роздратованим, напруженим або емоційно реагувати на ситуацію.
У таких випадках завдання медика — не вступати в конфлікт, а допомогти повернути розмову до вирішення конкретного питання.
Під час тренінгів учасники відпрацьовували, зокрема, такі підходи: «Я вас уважно слухаю» або «Спробуймо разом знайти найкращий спосіб вирішення ситуації».
Такі фрази не заперечують емоції пацієнта, але допомагають перевести діалог у конструктивне русло.
Окрему увагу під час навчання приділяли партнерській моделі взаємодії. Медик має професійні знання та досвід, а пацієнт — знання про власне самопочуття, потреби та межі. Ефективне лікування виникає там, де ці знання доповнюють одне одного. Тому важливо не лише повідомляти пацієнту, що і коли потрібно зробити, а й пояснювати логіку своїх дій, давати можливість поставити запитання та враховувати його думку.
Зрозуміла комунікація в цьому випадку стає не додатковою навичкою, а частиною якості медичної допомоги.
Як зазначають тренерки ZDOROVI, у кожному з дев’яти закладів охорони здоров’я учасники ставили запитання про те, як коректно спілкуватися з ветеранами, на що варто звертати особливу увагу та яких формулювань краще уникати. Медичні працівники також ділилися власними ситуаціями з практики — розповідали про випадки, у яких уже стикалися з ветеранами під час роботи, і разом із тренерками шукали найбільш коректні способи реагування.
Такий формат дозволяв переходити від загальних рекомендацій до конкретних робочих ситуацій. Адже потреба в таких знаннях для медичних команд виникає не абстрактно — вона вже є частиною їхньої щоденної практики. Саме обговорення реального досвіду допомагало учасникам побачити, як навіть звична фраза, запитання чи спосіб звернення можуть впливати на довіру пацієнта та його готовність до подальшої взаємодії з медичною системою.
Комунікація з ветеранами сьогодні — це про професійне, людяне та безпечне ставлення до людини з урахуванням її досвіду та потреб. Саме такі практики допомагають медичним закладам Сумщини ставати більш готовими до роботи з ветеранами та іншими групами населення, які потребують чутливого й адаптованого підходу.
Навчання тривали у межах проєкту «Підвищення спроможності медичних працівників Сумщини до відновлення та реінтеграції населення», у межах програми «Спроможні та сильні: Суми», яку реалізує Фонд Східна Європа.